Завідувач кафедри

«ПОЛТАВСЬКА КОМАНДА» УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА» ПРАЦЮЄ НА КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ СВОЇХ ВИПУСКНИКІВ

У Полтаві місцевий інститут економіки і права Університету «Україна» користується чималою популярністю. Він має четвертий (найвищий) рівень акредитації. А ще в інституті сформувалася команда справжніх професіоналів, котрі націлені на результат – дати своїм вихованцям максимальний обсяг сучасних знань, зробити випускників ВНЗ конкурентоздатними на ринку праці. І тут багато залежить від «конкурентоздатності» людини, яка викладає той чи інший предмет. Адже недарма кажуть: скажи мені, хто твій викладач, і я скажу, який ти спеціаліст. Із двома викладачами з «полтавської команди» Університету «Україна» ми сьогодні й познайомимось.

Бойко Галина Миколаївна,

завідувач кафедри фізичної реабілітації та фізичного виховання,
доктор педагогічних наук, професор,
Заслужений тренер України, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ст.

Освіта:

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури (спеціальність: фізичне виховання і спорт, кваліфікація: тренер-викладач з плавання), 1987 р.

Аспірантура:

Аспірантура Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, м. Одеса, спеціальність – 19.00.08 – спеціальна психологія 1999-2002 р. Тема кандидатської дисертації: “Підготовка підлітків із синдромом Дауна до психосоціальної інтеграції в суспільство (на матеріалах плавання)”

Докторантура:

Докторантура Національного університету фізичного виховання та спорту України, м. Київ (2006-2009 рр.). Тема докторської дисертації: “Психолого-педагогічний супровід спортивної діяльності осіб із порушеннями психофізичного розвитку в паралімпійському спорті», захист дисертації за спеціальністю 13.00.03 – корекційна педагогіка у 2012 році.

Стажування:

кафедра спортивної психології НУФВСУ 2006 р.

Підвищення кваліфікації:

складання кандидатського іспиту з філософії 1996 р.

складання кандидатського іспиту з іноземної мови (англійська) 1999 р.

складання кандидатського іспиту з психології та історії психології, 2000 р.

складання кандидатського іспиту зі спеціальної психології, 2000 р.

навчальний тренінг з діагностики психологічного розвитку (склала кваліфікаційний іспит та отримала сертифікат-допуск до діагностики рівня інтелектуального розвитку), 2000 р.

захист кандидатської дисертації за спеціальністю 19.00.08, Інститут спеціальної педагогіки АПН України, м. Київ, 2003 р.

міжнародний семінар-практикум із проблем класифікації спортсменів із вадами розумового та фізичного розвитку , м. Больнас, Швеція, 2004 р.

міжнародний семінар-практикум із проблем класифікації спортсменів із порушеннями опорно-рухового апарату в настільному тенісі, м. Євпаторія, 2007 р.

Здобутки:

одержано звання “Заслужений тренер України”, 2003 р.

одержано диплом кандидата психологічних наук, 2003 р.

одержано диплом доцента кафедри фізичної реабілітації, 2006 р.

стипендіат Президента України, 2007-2008 р.

стипендіат Президента України , 2008-2010 р.

стипендіат Президента України , 2011-2012 р

нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня

особисто підготовлено одного Заслуженого майстра спорту України

особисто підготовлено 4 Майстрів спорту України міжнародного класу

7 Майстрів спорту України

Публікації:

видано навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України, 2007 р.

видано понад 20 методичних праць

опубліковано близько 100 наукових статей, із них: 29 у фахових наукових виданнях ВАК України в галузі фізичного виховання і спорту

наукова монографія «Психолого-педагогічний супровід спортивної діяльності плавців у параолімпійському спорті», 2012 р.

Обов’язки:

член президії Української федерації спортсменів із вадами розумового та фізичного розвитку



– Коли мені виповнилося чотири роки, лікарі поставили діагноз – сколіоз третього ступеня і відправили на лікування до санаторію. Серед реабілітаційних процедур було й плавання. Батьки одразу помітили ефективність таких занять: по закінченню лікування відвели мене до басейну і записали в секцію. З того часу я активно почала займатися цим спортом.

У 1985 році вступила до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури на спеціальність «Фізичне виховання і спорт», здобула кваліфікацію тренера-викладача з плавання. Згодом мій чоловік – директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів – запропонував попрацювати у нього. Одразу поринула в роботу. Спочатку було важко і незвично, але вже з перших днів почала формулювати для себе певні правила і методику поводження з такими дітьми, яких дотримуюся і сьогодні.

Специфіка роботи з інвалідами у першу чергу полягає в тім, щоб адаптувати найрізноманітніші тренувальні вправи до їхнього характеру уражень (зокрема, вад зору, опорно-рухового апарату, синдрому Дауна тощо). Крім того, велике значення має і їхня психологічна підготовка. Але, чи не головне – щоб ефективно працювати з інвалідами, треба, по-перше, любити свою роботу, по-друге, розуміти таких дітей, по-третє, не жаліти їх, а, навпаки, ставитися до них, як до здорових громадян.

За великим рахунком наші взаємні стосунки – це своєрідна співпраця рівних між собою партнерів, котрі прагнуть досягти спільної мети. Накопичивши певний досвід, на матеріалах реабілітаційного плавання захистила кандидатську дисертацію за темою «Підготовка підлітків із синдромом Дауна до психосоціальної інтеграції в суспільство».

Незабаром переконалася, що вода – чи не найліпший реабілітаційний засіб ще й для хворих на ДЦП. Чимало моїх підопічних, котрі перед заняттями навіть не стояли на ногах, сьогодні без сторонньої допомоги спускаються у басейн і піднімаються звідти по металевих східцях. Багато спортсменів, які раніше пересувалися лише за допомогою сторонніх людей, тепер спокійно обходяться без них.

У «спинальників» дещо інші проблеми: здебільшого прогресують лише ті, хто почав тренування у перший рік отримання травми. Одна з моїх вихованок у 9 років зламала шию і не могла навіть самостійно пересуватися на візку. Після кількох років наполегливої праці в басейні навіть поїхала до США, де закінчила магістратуру. Нині працює в МВФ. Двоє підлітків почали займатися плаванням відповідно через 4 і 7 місяців після важких ушкоджень шийних хребців. Результати перевершили наші сподівання: якщо раніше вони не могли встати з інвалідних візків, то нині пересуваються самостійно, навіть піднімаються і спускаються по східцях, тримаючись за поручні. Сьогодні вони вчаться в аспірантурі і працюють над дисертаціями.

З іншого боку плавання – досить специфічний вид спорту, де крім особистих якостей (щодо розвитку сили, швидкості, координації рухів), потрібна ще й плавучість. Ця якість дається людині від народження і не змінюється упродовж усього життя. Якщо плавучість на високому рівні, людина може досягти чудових результатів саме у спорті, попри фізичну ваду.

Працюючи в обласній дитячо-юнацькій реабілітаційно-спортивній школі інвалідів, намагаюся дати таким дітям шанс (з 2006 року працюю тренером у Національній паралімпійській збірній команді України). За цей час виховала трьох чемпіонів з плавання, чотирьох учасників Паралімпійських ігор, стільки ж рекордсменів світу, п’ять переможців міжнародних змагань. Один із них – плавець Дмитро Виноградець у Пекіні здобув дві золоті, одну срібну й одну бронзову медалі, встановив два світових рекорди. А Євген Богодайко торік завоював десять медалей і його визнали кращим спортсменом Європи. Згодом він виборов у Лондоні дві золоті і дві срібні медалі. Надзвичайно великий потенціал має моя учениця Оксана Хруль. Попри вроджену аномалію верхніх кінцівок встановила у Лондоні новий світовий рекорд на дистанції 50 метрів батерфляєм.

Спостереження за тренувальними процесами лягають в основу наукових праць. Тема моєї докторської дисертації – «Теоретико-методологічні засади психолого-педагогічного супроводу спортивної діяльності спортсменів високої кваліфікації (на матеріалах плавання у спорті інвалідів)». Більшість паралімпійців мають певні типові проблеми у сфері формування особистості, соціальної адаптації й інтеграції у суспільство. Наші дослідження показали, що самооцінка, структура мотивування до занять у них дуже відрізняються від характеристик здорових спортсменів аналогічного рівня. Часто вони занижують або завищують рівень власної самооцінки, і скоригувати її в потрібне русло буває надзвичайно важко.

Логічним продовженням тренерської діяльності є робота на кафедрі фізичної реабілітації Полтавського інституту економіки і права. Оскільки на лекціях наводжу максимальну кількість прикладів із власної практики, студенти відвідують їх із великим задоволенням. Часто доводиться залишатися після занять, аби поспілкуватися з того чи іншого питання. З третього курсу усі вони проходять практику в нашій реабілітаційно-спортивній школі й інших подібних закладах, із якими інститут має договори про співпрацю. Після завершення навчання, як правило, влаштовуються тренерами чи інструкторами у фітнес-клубах, дитячих спортивних і звичайних середніх школах, навіть у дитсадках…